Література рідного краю

 

/Files/photogallery/x_6015a368.jpgЛітературний Харків

Харків і Харківщина в усі часи своєї історії були багаті на літературні таланти. Тут народжувалися і утверджувалися в своїй творчості багато наших всесвітньо відомих земляків, які прославили Слобожанщину, Україну на весь світ.

Згадаймо імена наших видатних майстрів слова і думки, серед яких Семен Климовський, Григорій Сковорода, Петро Гулак Артемовський,Григорій Квітка-Основ'яненко. Це вони зачинали літературну славу нашого краю.

Саме завдяки таким письменникам про Харків заговорили як про культурний і науковий центр. На Харківщині народився і вчителював автор "Словника української мови" Борис Грінченко, а своїми науковими працями збагатили світову думку Олександр Потебня і Микола Сумцов.

Великого загальноукраїнського значення мала діяльність поета Павла Грабовського і громадської діячки Христини Алчевської.

Проте з найбільшою силою розквітнув талант багатого грона письменників у роки Українського відродження: Василь Єлан-Блакитний, Микола Хвильовий, Микола Вороний, Петро Панч, Микола Куліш та багато інших боролися за нову Україну, її майбутнє. Багато з них поплатилися життям і кров'ю за свої творчі і загальнолюдські устремління.

Поети, письменники, літературні критики – це передова частина мистецької інтелігенції Харківщини, її еліта, які визначають творче і мистецьке обличчя краю, його духовності і моральні засади. Саме харківські літератори були завжди попереду у виборюванні незалежності України, відродженні і розвитку національної культури, духу і мови.

Гордістю Слобожанської землі стали талановиті Ігор Муратов, Роберт Третьяков, Борис Чічібабін, Володимир Добровольський.

Високо поціновується талант і активна громадська позиція багатьох сучасних письменників Харківщини, серед яких Анатолій Перерва, Юрій Стадниченко, Римма Катаєва, Ірина Євса, Ніна Супруненко та багато інших зрілих і молодих авторів слова.

Микола Кирилович Возіянов/Files/photogallery/knigi-80.gif

Возіянов Микола Кирилович народився 19 січня 1937 року в селі Байрак Горлівського району на Донеччині.
Закінчив Український заочний політехнічний інститут. Працював слюсарем, майстром, старшим майстром, заступником начальника цеху, інженером-енергетиком.
Друкуватися почав з 1954 року. Тільки в періодиці опубліковано майже півтори тисячі байок, гуморесок, усмішок.
Автор книг "Мудрість кутнього зуба", "Смішний заєць", "Фіговий листок", "Заміж до Європи" та інші. Лауреат літературних премій імені Олександра Олеся, Леоніда Глібова, Остапа Вишні.
У літературі відомий як прозаїк, поет, гуморист. Автор розважальної передачі на радіо "Від суботи до суботи"
Член Національної спілки письменників України з 1999 року.
З 2000 року – відповідальний секретар Харківської організації Національної Спілки письменників України.

Легенда про Харків
Нам доля легенду дарує
Про Харків і назву його.
По Дикому Полю гарцює
Козацький отаман Харко.
Той гомін козацької слави
І герць пам’ятає Сумська.
Як краяли небо заграви,
Мов шабля Івана Сірка.
У Лопані, баяли люди,
Ловились великі лини.
А тихою річкою Уди
Ходили козацькі човни.
І містом ходив стоголосим
В задумі, як тиха вода,
Великий і мудрий філософ
Григорій Сковорода.
Легенда в минуле заводить,
Прадавнє минуле святе.
А сонце над Харковом сходить,
По Харкову свято іде.

Віктор Кулик

Кулик Віктор Григорович народився 1 січня 1938 року у селі Миколаївці Білопільського району Сумської області в сім'ї вчителя. Закінчив Миколаївську середню школу і Білопільське залізничне училище №2. Працював на залізниці, з 1990 року – на харківському заводі "Кондиціонер".
Друкується з 1964 року. Автор поетичних збірок "Голоси молодих", "Перший цвіт", "Здрастуй, степ мій", "На перегонах", "Бджолине поліття".
Провідні теми творчості – Україна, життя, труд, духовне багатство народу.
Член національної спілки письменників України з 1976 року.

Провулок.
Кущ порічок від холоду млистий,
Мов та квочка курчат привела, -
Біля ніг згуртувалося листя
І шука між гілками тепла.
І будиночок білий, мов хата.
Біля нього кленок-коромах
І дві вишні, немов зведенята,
Де обвусивсь бурульками дах.
Я ходити люблю цим провулком,
Щоб не стався душі перерід.
Серцю б’ється тут здорово, лунко,
Навіть сонячно блискає лід.
Є у Харкові тихий провулок.
Справді так, як у нашім селі,
На сараї, під дахом, притулок
Ізнайшли дерев'яні граблі.

Степан Сапеляк

Степан Євстахійович Сапеляк народився 26 березня 1951 року у селі Росохачі Чортківського району на Тернопольщині. Закінчивши 10 класів і спеціальну музичну школу в місті Заліщиках, 1969 року вступає на філологічний факультет Львівського університету.1973 року був заарештований органами КДБ за звинуваченням в антирадянській агітації та пропаганді , а також за написання віршів тенденційно націоналістичних, що опорочують своїм змістом радянський та суспільно-політичний лад Радянського Союзу, був ув’язнений майже на 10 років з подальшим засланням на Колимі та узбережжі Охотського моря. По закінченні терміну заслання був примусово спроваджений до Харківської області.
Нині живе і працює у Харкові. Викладач Харківського педагогічного університету імені Сковороди. Член Української Гельсінської спілки. Один з фундаторів Української Асоціації Незалежної Творчої Інтелігенції.
Автор поетичних збірок "День молодого листя", "Страсті по любові", "Без шаблі і Вітчизни" та багато інших.
Лауреат Державної премії України імені Т.Г. Шевченка та премії імені братів Лепких.
Член національної Спілки письменників України з 1991року.

Мій Харкове.
Медовим рястом пахне липа пізня,
Хмільне хитання пахне із Левад.
Цвіте пташина колискова пісня,
Немов вишневий материнський сад.
Цвітуть купальські срібні зорелюби
Їм сняться сни, як сни Сковороди…
А лісопарк світаннячко голубить,
Щоб прилетіли втіхи голуби.
А цвітень цвіт літніє парками,
Мов ніч прощань, мов ніч купайлова…
Любове, Ладонько, - мій Харкове,
Волошку музики віддай мені…
Віддай мені… Зіграй мені…

Ніна Супруненко

Ніна Антонівна Супруненко народилася 31 травня 1953 року у селі Новоселиці Семенівського району Полтавської області. Закінчила Лохвицьке медичне училище, працювала операційною сестрою в Полтаві.
Згодом переїхала до Харкова. Після закінчення режисерського відділення Харківського державного інституту культури – завідуюча відділом Палацу студентів.
Автор збірок "Дарунок долі", "Кольорові сни", "У лабіринтах болю і розлуки"…
Лауреат премії імені Олександра Олеся.
Член Національної Спілки письменників України з 1992 року.

"Літопис Харкова"
У слові Харків – шелестіння трав,
І грім громів, і трепетні пісні,
І дике поле у стрімких вітрах,
І сьогодення, і майбутні дні!
Старі будинки із віків минулих,
Неначе часу давні сторінки…
А дні крізь нас проходять, наче кулі…
І за плечима вже – стрімкі роки!
Не повернути і не наздогнати –
У часу правила своєї гри.
На вікнах – древні металеві грати,
За ними сплять потомлені вітри.
Вітри могли б розповісти багато
Про наше місто в глибині віків:
І про трагедії його й про свята,
Про щастя й болі, радощі і гнів…
Як пам'ятники, Харкова будинки:
У кожного – історія своя,
Вивчаю до останньої сторінки
Який вже рік його літопис я!
У слові Харків – шелестіння трав,
І грім громів, і трепетні пісні,
І дике поле у стрімких вітрах,
І сьогодення, і майбутні дні!

Анатолій Перерва

Анатолій Антонович Перерва народився 12 квітня 1949 року у селі Вербівці Балаклійського району на Харківщині в сім'ї учителя. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Працював кореспондентом районних газет "Ленінець" Нова Водолага, "Серп і молот" Балаклія, заступником редактора обласної газети "Ленінська зміна" Обирався відповідальним секретарем Харківської організації Спілки письменників України. Нині – заступник директора з наукової роботи Харківського літературного музею.
Автор збірок "Живіть, жита", "Голоси криниць", "Серед білого дня", "На зламі літа", "Чистий четвер"
За збірки "Живіть, жита" і "Голоси криниць" удостоєний премії імені Миколи Островського.
Член Національної спілки письменників України з 1979 року.

Левада

Ще назва є, а річки вже немає
В мільйоннім місті є давно метро,
І хмарочоси, і гримить естрада…
Мені ж тривожить душу, гріє кров
Ця назва світла й приязна – Левада.
Десь тут, де під асфальтами – земля,
Де станція із назвою такою,
Росла верба, і вабила здаля
Озерце, оповите осокою.
Пили тут воду (уявить берусь)
Прапрадіди з криниці дзвінкової.
А ще раніш, йдучи у бій за Русь,
Відпочивали Ігореві вої.
Левадонько! Хоча тебе й нема,
Від тебе назва нам зосталась гарна.
Це назва не сліпа і не німа,
А значить, для нащадків - теж не марна.
Не вигадка чиновника, а суть
Землі цієї, що лишилась з нами.
О, скільки місць несправжній зміст несуть,
Невласними прикриті іменами!
А ми прийшли не з безміру небес –
Нас народила мама, маці, мати,
Тож не соромтесь матір і себе
Своїми іменами називати!


Поэты г. Харькова представляют
ЛИТЕРАТУРНЫЙ КЛУБ http://www.ua-poets.narod.ru/

/Files/photogallery/knigi-106.gif





Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України

Національна дитяча гаряча лінія